Якщо у Вас виникли труднощі у вихованні Вашої дитини - звертайтеся до психолого-медико-педагогічної консультації.
  Ви помітили:
    - Ваша дитина відстає в розвитку, що помітно вже у дошкільному закладі,
    - стурбовані Ваші педагоги, психологи, лікарі,
    - дитина не встигає за програмою загальноосвітньої школи,
    - має певні труднощі у поведінці, конфліктні ситуації з вихователями, вчителями,
    - помічаєте, що дитина відрізняється від іншиш дітей, з’являється щось дивним і незрозумілим для Вас.
Головне Ваше завдання якомога раніше звернутися до психолого-медико-педагогічної консультації (ПМПК)  - ми допоможемо знайти вихід із даної ситуації.
  Функціонує Вишгородська районна  психолого-медико-педагогічна консультація як постійно діюча установа за адресою: м. Вишгород, пл..Шевченка,1,
  тел. 54548, 25029, 26578.
  Кваліфіковані, досвідчені фахівці районної  ПМПК нададуть Вам консультативну допомогу з питань навчання, виховання, лікування Вашої дитини.
  ПМПК створенні для своєчасного виявлення дітей з вадами у розвитку, починаючи від народження, за освітніми потребами з урахуванням видів порушень, консультування батьків щодо вторинних ускладнень психічного розвитку дитини з певним видом порушень. Багато питань, які виникають убатьків - ми  вислухаємо, проаналізуємо, порадимо, допоможемо.
  З кожним роком збільшується кількість дітей соціально незахищених категорій. У сім'ях, де батьки не приділяють належної уваги дітям, малолітні відстають у своєму фізичному і розумовому розвитку від своїх однолітків. Такі діти потребують якомога ранньої корекції психофізичного розвитку. Якщо Ви знаєте таку сім'ю, в якій перебувають діти і потребують допомоги, не зволікайте – порадьте батькам дитини звернутися до нас, ми раді будемо допомогти. Адже такі діти втрачають інтерес до навчання в загальноосвітніх школах, порушується їх поведінка, створюється соціальна напруга між учасниками навчально-виховного процесу.

Діагностичне обстеження дитини в психолого – медико – педагогічній консультації здійснюється консультантами на спеціальному засіданні за участю представника обласної ПМПК при обов’язковій присутності дитини та батьків (або осіб, які їх замінюють) при наявності таких документів:

• заповненої Картки стану здоров’я і розвитку дитини (повний опис медичних висновків);

• витягу з історії розвитку дитини (медична картка дитини);

• попереднього витягу із протоколу діагностичного засідання;

• копії свідоцтва про народження дитини;

• результатів психологічного обстеження та розгорнутої характеристики завіреної печаткою закладу;

• зошитів з рідної мови, математики (якщо дитина навчається), малюнків.

На основі діагностичного обстеження дитини в психолого – медико – педагогічній консультації складається протокол діагностичного засідання та робиться рекомендаційний висновок про характер відхилень у її розвитку та форму організації корекційного навчання , лікування та виховання дитини з урахуванням її індивідуальних особливостей і психічних можливостей. Висновок видається батькам (або особам, які їх замінюють). На підставі цього документа дитина навчається в межах свого індивідуального навчального плану (вдома, у загальноосвітній школі, у навчально – реабілітаційному центрі, у спеціальній школі, в інклюзивній системі освіти тощо).

Що робити батькам, щоб допомогти своїй дитині досягти успіхів у житті. Наскільки важливо для підростаючого, але поки ще зовсім маленького, менеджера, адвоката, економіста, політика уміння красиво, чітко і виразно говорити? Адже з досліджень психологів нам відомо, що 17-20 % інформації слухачу дає інтонація співбесідника.

 Особливо це стосується виразно-оцінної сторони мовлення, що виражає ставлення автора до висловлюваної ним інформації. Як часто губиться цікава, оригінальна думка, озвучена мляво, невиразно, незрозуміло.

Багато дітей в силу свого віку ще не знають, наскільки важливо для них навчитися правильно говорити, але батьки повинні розуміти, що навіть найменше порушення звуковимови може негативно вплинути на подальший розвиток дитини. Чому?

По-перше, в багатьох дітей у зв'язку з недоліками мовлення виникають психологічні проблеми – дитина соромиться свого мовлення, намагається менше говорити – і, як наслідок, вона стає більш замкнутою, нетовариською.

 По-друге, порушення звуковимови в дошкільному віці є першою сходинкою до проблем в навчанні читання і письма в школі (виникають, так звані, дислексія - порушення читання та дисграфія – порушення письма).

 І, нарешті, по-третє, мовлення – це один з найголовніших засобів пізнання світу, а тому погано розвинене мовлення буде перешкоджати повноцінному розвитку особистості.

Але як довідатися, чи нормально розвивається мовлення Вашої дитини?

Звичайно, не всі діти, що нормально розвиваються обов'язково відповідають загальноприйнятій віковій нормі мовленнєвого розвитку, але, все ж, існують деякі вікові особливості розвитку мовлення дитини. Багато батьків через незнання цих закономірностей, іноді, дуже пізно помічають відставання своєї дитини в мовному розвитку.

ВПЛИВ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ НА ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 Формування правильної вимови у дітей - це складний процес, дитині потрібно навчитися керувати своїми органами мовлення, сприймати зверненне до неї мовлення, здійснювати контроль за мовленням оточуючих та власним. В роботі з дітьми (а особливо з тими, що вже мають порушення мовлення) велику увагу необхідно приділяти розвитку функції дрібних м’язів рук. Рухи рук тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування. Зв’язок рухів руки з мовленням був відмічений ще в 1928 році. Пізніше, на основі спеціально проведених дослідів було висунуто думку про те, що рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення дитини.
 Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів та ін.
 Рівень розвитку дрібної моторики - один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Недарма в багатьох школах України існують, так звані, співбесіди, тестування під час яких серед інших завдань дитині пропонуються завдання на визначення рівня розвитку дрібної моторики. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам’ять, увага, зв’язне мовлення.
 Недостатній розвиток зорового сприймання, уваги та, зокрема, дрібної моторики, призводить до виникнення негативного ставлення до навчання.
 Саме тому робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу у школу. Батьки, які приділяють певну увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки вирішують одночасно декілька проблем: по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, покращують розвиток мовлення малюка, по-третє, готують його до оволодіння навичок письма.
 З самого раннього віку необхідно починати роботу з розвитку дрібної моторики. Вже в ранньому дитинстві можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. В ранньому та молодшому дошкільному віці необхідно виконувати прості вправи, які супроводжуються віршованим текстом (наприклад “Сорока”), не забувати про розвиток елементарних навичок самообслуговування: застібання та розстібання ґудзиків, зав’язування шнурків і т. п. і, звичайно, в старшому дошкільному віці робота з розвитком дрібної моторики та координації рухів руки має стати важливою частиною підготовки до школи.
 Пам’ятайте, що малюкам пропонуються вправи у спрощеному варіанті, доступні їх віку. Більш старшим дітям завдання можна ускладнювати.
 Робота з розвитку дрібної моторики повинна проводитись регулярно, адже саме тоді буде досягнений вагомий ефект від цих спеціальних вправ. Завдання з розвитку рухів пальців рук повинні приносити дитині радість, не повинні викликати перевтомлення. Велике значення в цих іграх-вправах має текст. Він має бути веселим, доступним для дітей даного віку. Необхідно пояснювати значення тих чи інших рухів чи положень пальців, зацікавлювати дітей у виконанні цих рухів, створювати сприятливий емоційний настрій.
 Щоб сприяти розвитку пальців рук і тим самим розвивати мовлення вашої дитини, можна запропонувати малюкам наступні завдання: Розминати пальцями пластилін, глину.
Катати по черзі кожним пальчиком камінці, намистинки, шарики.
Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто.
Стискати та розтискати кулачки.
Робити м’які кулачки, які можна легко розжати і в які дорослий може просунути свої пальці; та міцні, які не розтиснеш.
Двома пальцями руки (вказівним та середнім) “ходити” по столу, спочатку повільно, а потім швидко, наче вони біжать. Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою.
Показувати окремо тільки по одному пальчику.
Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу.
Махати в повітрі тільки пальцями, не рухаючи долонею.
Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі.
Нанизувати великі ґудзики на нитку.
Зав’язувати вузлики на мотузці.
Застібати ґудзики, гачечки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки.
Закручувати шурупи, гайки.
Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками.
Складання матрьошок.
Малювання у повітрі.
Ігри з піском, водою.
Малювати, розфарбовувати, штрихувати.
Різати ножицями.
                                

Важливою частиною роботи з розвитку дрібної моторики є пальчикова гімнастика. Ці ігри дуже емоційні, їх можна проводити повертаючись з дитячого садка, сидячи в черзі до лікаря, у транспорті та, звичайно, вдома. Вони дуже захоплюючі і сприяють розвитку мовлення та творчої діяльності. “Пальчикові ігри” начебто відтворюють реальність навколишнього світу – предмети, тварин, людей, їх діяльність, явища природи. В ході “пальчикових ігор” діти, повторюючи рухи дорослих активізують моторику рук та мовлення.
 “Пальчикові ігри” – це інсценування яких-небудь рифмованих розповідей, казок з допомогою пальчиків. Багато ігор потребують участі обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях “праворуч”, “ліворуч”, “вгору”, “вниз” і т.п. На початку та вкінці гри необхідно включати вправи на розслаблення, щоб зняти зайве напруження у м’язах. Це може бути поглажування від кінців пальців до долоні, легке потрушування, помахування руками.

Моя сім’яЦей пальчик – мій дідусь,
 Цей пальчик – моя бабуся,
 Цей пальчик – мій татусь,
 А оцей - моя матуся,
 Ну, а цей маленький – я,
 Ось уся моя сім’я  (Почергове згинання пальчиків починаючи з великого)

ХованкиПальці в хованки всі грались
 Ось так, ось так,
 В кулачки всі заховались,
 Ось так, ось так.    (Ритмічно згинати та розгинати пальці, покрутити кулачком)

Сорока Сорока білобока
 Кашу варила
 Діточкам давала.
 Цьому дала,
 Цьому дала,
 Цьому дала,
 Цьому дала,
 А цьому не дала:
 Ти дрова не рубав
 І води нам не давав,
 Ти і піч не натопив
 І нічого не поїв.    (Вказівним пальцем правої руки водити по долоні лівої. Згинати почергово кожний палець, крім мізинця. Згинати і розгинати всі пальці в ритмі потішки)

Зайці Скаче зайчик перший
 Під високою сосною,
 А під другою сосною,
 Скаче зайчик другий.         (Вказівний і середній пальці правої руки підняті вгору, всі інші випрямлені і з’єднані. Долонею правої руки тримати вертикально вгору. Пальці широко розставлені. І так само іншою рукою)

Соління капусти Ми капусту порубали,
 Свіжу моркву натирали,
 Ми капусту посолили,
 З неї соку надушили.          (Різки рухи прямими кистями рук, пальці з’єднані, долоні прямі. Почергові рухи рук до себе і від себе. Пальці стиснуті в кулаки. Кінчики пальців обох рук зібрані разом, імітуємо посипання сіллю. Інтенсивно стискаємо пальці обох рук в кулаки)

Коза і козенята Іде коза рогата,
 Коза бородата,
 Козенятко спішить,
 Дзвоником дзвенить.          (Вказівний і мізинець правої руки вгору. Інші притиснути до долоні. Вказівний і мізинець палець вгору. Пальці долоні прямі, з’єднані з великим, опущені до низу)

Замок На дверях замок висить,
 Ми його відкриєм вмить.
 Постукали, покрутили

 І легесенько відкрили.       (Ритмічні швидкі з’єднання пальців обох рук в замок. Пальці зціплені в замок, руки тягнуться в різні сторони. Рухи зціпленими пальцями від себе, до себе. Пальці зціплені біля долонею постукують один одного. Пальці розціплюються, долоні в сторони.)

РОЗВИТОК РУХЛИВОСТІ ОРГАНІВ АРТИКУЛЯЦІЙНОГО АПАРАТУ - ВАЖЛИВИЙ КРОК НА ШЛЯХУ ДО ПРАВИЛЬНОГО МОВЛЕННЯ

Однією з причин порушення звуковимови у дітей може бути недостатня рухливість органів мовлення: язика, губ, щелеп та мякого піднебіння. Порушення рухливості цих органів (малорухливість) тягне за собою нечітку, гугняву (з носовим відтінком), шепеляву, змазану вимову різних звуків.
 Таким чином, важливе місце на шляху розвитку правильного мовлення повинна займати, так звана, артикуляційна гімнастика. Метою її є – відпрацювання правильних, чітких рухів органів мовлення, необхідних для правильної вимови звуків.
 Починати цю роботу слід задовго то того, як дитина навчиться говорити. Велику помилку роблять ті батьки, які протягом тривалого часу продовжують перетирати своїм дітям супи, перекручують мўясо на мўясорубку. Перетираючи їжу, Ви не допомагаєте дітям, а навпаки, затримуєте розвиток рухливості артикуляційного апарату. Багато батьків скаржаться на те, що їх малюки погано жують. Їм важко зїсти такі фрукти та овочі, як морква, яблуко, огірок.
 Для того, щоб розвинути рухливість органів артикуляційного апарату, тренувати й укріпити мўязи щок та язика небхідно обовязково давати дитині жувати такі продукти, як:

 скоринки хліба

 сухарики

 сушені фрукти (чорнослив, курагу, ізюм)

 тверді фрукти (яблуко, груша)

 тверді овочі (морква, огірок)

 шматочки вареного м'яса.

Часто буває так, що дитина наслідує неправильне мовлення дорослих чи однолітків. Тому намагайтеся робити так, щоб дитина чула правильне, чітке, емоційно оформлене мовлення. Слід памўятати, що від самого народження малюк навчається рідній мові. Тому слідкуйте за своїм мовленням: не говоріть швидко, чітко вимовляйте усі звуки, проявляйте емоції під час розповіді. Не “сюсюкайте” з дитиною, адже їй буде набагато приємніше, якщо Ви будете спілкуватися з нею, як з дорослою.

Недоліки звуковимови можуть виникати внаслідок слабкості мўязів язика, губ або через порушення координації рухів, що проявляється в невмінні виконувати язиком чи губами точні цілеспрямовані рухи. Тому не слід чекати, а вже у дошкільному віці потрібно проводити спеціальну артикуляційну гімнастику, яка спрямована на розвиток рухливості мовних органів, чіткості та скоординованості їх рухів.

Мета артикуляційної гімнастики – розвиток рухливості органів мовленнєвого апарату, відпрацювання правильних, повноцінних рухів артикуляційних органів необхідних для правильної вимови звуків.
 Артикуляційну гімнастику бажано проводити щоденно, відводячи на неї від 5 до 15 хвилин, в залежності від віку дитини. Не перевантажуйте дитину, не вимагайте від неї виконання всіх вправ під час одного заняття.
 Перед початком роботи Вам необхідно показати дитині вправу та пояснити її виконання. Для того, щоб дитини проявила цікавість до артикуляційної гімнастики, її слід проводити в ігрові формі. Наприклад: “Язичок живе у своєму будиночку – ротику. Як і в будь-якому будинку у ньому теж є свої дверцята – це губи і зуби. Подивись, як я можу відчиняти і зачиняти дверцята у своєму будиночку, а тепер спробуй ти. Язичок дуже веселий і любить перетворюватися на різні речі (вправи “Лопаточка”, “Чашечка”, “Голочка”, “Трубочка”, “Гірка”). А ще він, як і всі діти любить гратися - гойдатися на гойдалці вгору-вниз, вгору - вниз (вправа “Гойдалка”), грати в хованки (вправи “Змійка”, “Годинник”). Та, мабуть, як і ти він великий ласун, любить поласувати чимось смачненьким (Вправа “Смачне варення”). А як швидко він вміє скакати на конячці (Вправа “Конячка”)!”
 Виконувати артикуляційну гімнастику слід перед дзеркалом, щоб дитина бачила і Ваше обличчя і своє, та могла контролювати виконання вправ.
 Частіше хваліть дитину, викликайте позитивний настрій при виконанні артикуляційної гімнастики. Ні в якому разі не сваріть дитину, якщо у неї щось не виходить, або виходить не вірно, це може призвести до того, що дитина взагалі відмовиться виконувати вправи. Звичайно, спочатку дитині буде важко, але через деякий час Ви помітите, що рухи стали вже менш напруженими та чіткими.

1. „Лопаточка”. Широкий язик висунути, розслабити, покласти на нижню губу. Слідкувати, щоб язик не тремтів. Утримувати 10-15 с.
 2. „Неслухняний язичок”. Широкий язик покласти на нижню губу та промовляти “пя-пя-пя”, неначе похлопувати свій “неслухняний язичок” верхньою губою.
 3. „Чашечка”. Рот широко відкрити. Широкий язик підняти угору. Потягнутися до верхніх зубів, але не торкатися їх. Утримувати в такому положенні 10-15 с.
 4. „Голочка”. Рот відкрити. Язик висунути далеко вперед, напружити його та зробити вузьким. Утримувати в такому положенні 15 с.
 5. „Гірка”. Рот відкрити. Бокові краї язика притиснути до верхніх кутніх зубів. Кінчиком язика доторкнутися до нижніх передніх зубів. Утримувати в такому положенні 15 с.
 6. „Трубочка”. Висунути широкий язик. Бокові краї язика завернути угору. Подмухати в отриману трубочку. Виконувати в повільному темпі 10-15 разів.
 7. „Годинник”. Висунути вузький язик. Тягнутися язиком поперемінно праворуч – ліворуч. Рухати язиком з куточка рота в повільному темпі під лічбу. Виконати 10-15 разів.
 8. „Конячка”. Присмоктати язик до піднебіння, клацнути язиком. Клацати повільно, сильно. Розтягувати під’язикову зв’язку. Виконати 10-15 разів.
 9. „Грибок”. Відкрити рот. Присмоктати язик до піднебіння. Не відриваючи язик від піднебіння сильно відтягнути вниз нижню щелепу. Зробити 10-15 разів. На відміну від вправи „Конячка” язик не повинен відриватися від піднебіння.
 10. „Гойдалка”. Висунути вузький язик. Тягнутися язиком почергово спочатку до носа, потім до підборіддя. Рот при цьому не закривати. Вправа проводиться під лічбу 10-15 разів.
 11. „Смачне варення”. Висунути широкий язик, облизати верхню губу та заховати язик у глиб рота. Повторити 10-15 разів.
 12. „Змійка”. Рот широко відкрити. Язик сильно висунути уперед, напружити, зробити вузьким. Вузький язик максимально висунути вперед та заховати у глиб рота. Рухати язиком в повільному темпі 10-15 разів.
 13. „Маляр”. Висунути язик, рот трохи відкрити. Облизувати спочатку верхню, а потім нижню губу по колу. Виконати 10-15 разів, змінюючи напрям.

Діти із затримкою психічного розвитку

Діти із затримкою психічного розвитку становлять найчисленнішу групу серед тих, які потребують спеціальної допомоги у процесі навчання та соціально-трудової адаптації. Вони значною мірою визначають контингент учнів, особливо початкової школи, які стійко не встигають. Тому своєчасна корекція цієї специфіки в розвитку дітей є водночас і розв'язанням проблеми шкільного невистигання та правопорушень учнів. Справді, деякі дослідники наводять статистичні дані про те, що більше половини неповнолітніх правопорушників мають знижений рівень інтелектуального розвитку. Причини такого взаємозв'язку досить очевидні: дитина, яка не знайшла свого місця в школі через труднощі в навчанні, стає здобиччю вулиці, шукає самоствердження в асоціальній поведінці. Отже, налагодження системи допомоги дітям із затримкою психічного розвитку набуває важливого суспільного значення.

З того часу, як у нашій країні для цих дітей було відкрито перші спеціальні школи, минуло двадцять років. Уже існує чималий досвід як у функціонуванні самої школи, яка у нас зараз називається школою інтенсивної педагогічної корекції, так і в подальшому вивченні контингенту дітей, які в ній навчаються.

Наші сьогоднішні знання про затримку психічного розвитку дають змогу розглядати її як межовий стан психічного розвитку. Йому властиві розлади інтелектуальної та емоційно-вольової сфери. Пізніше, якщо дитина не отримує своєчасної допомоги, у неї під впливом  невдач   у навчанні, спілкуванні з ровесниками та дорослими виникають і негативні зміни особистості.

Затримка психічного розвитку розглядається як явище тимчасове, що відбито і в її назві. Звичайно, цей стан пов'язують з дошкільним та молодшим шкільним віком дитини. Пізніше або наступає компенсація, "вирівнювання" під впливом ужитих корекційних заходів, або відбувається стабілізація стану інтелектуальної недостатності, який за вираженістю найчастіше буває проміжним між низькою нормою і легкою розумовою відсталістю. Однак на відміну від проблеми розумового розвитку при затримці психічного розвитку недоліки в здатності міркувати, робити умовиводи, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки між явищами, тобто абстрактно мислити, хоч і можуть, за несприятливих умов виховання і розвитку дитини, закріплюватися, набувати стійкого характеру, все-таки не є визначальними. Вони вторинні, а первинними виступають порушення працездатності, розлади уваги, пам'яті, сенсомоторних процесів, пізнавальної активності. Ці порушення особливо виразно виявляються в дошкільному віці, і саме вони перешкоджають вчасно і повноцінно формуватися мисленню та мовленню. Якби з дошкільниками послідовно проводилася корекційна робота, то багато хто з них міг би успішно навчатися в загальноосвітній масовій школі. Початок корекції у шкільному віці - це завжди важча і менш оптимістична справа, бо доводиться уже долати наслідки педагогічної занедбаності, яка буває особливо згубною для дітей з певними проблемами психофізичного розвитку.

За проявами та глибиною порушень затримка психічного розвитку досить строката, що зумовлено як різними причинами її виникнення, так і неповторністю індивідуальності кожної дитини, історії її виховання та розвитку. З одного боку, це порушення зумовлюють біологічні фактори: спадкові недоліки у функціонуванні нервової системи, а ще більше - несприятливі умови внутрішньоутробного розвитку внаслідок хвороб матері, інтоксикації різними шкідливими речовинами, зокрема алкоголем та наркотиками, травми та хвороби центральної нервової системи в ранньому дитинстві, а також хронічні захворювання, які ослаблюють дитячий організм. З іншого боку, до затримки психічного розвитку призводять несприятливі психосоціальні умови виховання дитини, насамперед психічна депривація, тобто неможливість задовольнити потребу в емоційному контакті з близькими дорослими, пізнавальну потребу. Ще тяжчими бувають наслідки, якщо поєднуються біологічні та соціальні фактори. Тим часом частіше саме так і буває. Наприклад, відомо, що в дитячих будинках переважна більшість дітей має батьків, які не змогли виконувати своїх батьківських обов'язків, не дбали ні про їхнє фізичне здоров’я, ні про виховання. Зазначимо, що й умови інтернату теж не є оптимальними для повноцінного формування особистості дитини. Саме тому в цих закладах виявляється дуже багато дітей із затримкою психічного розвитку. Немало їх і в неблагополучних сім'ях. Усі вони потребують комплексної психолого-медико-педагогічної допомоги. Вона починається з діагностики, зокрема із з'ясування, у чому полягають проблеми психічного розвитку дитини та яких методів педагогічного впливу необхідно вжити для їх подолання. Так, вивчення труднощів у навчанні молодших школярів цієї категорії показує, що вони далеко не однакові і різною мірою піддаються корекції.

У значної частини дітей основною причиною неуспішного навчання є неспроможність цілеспрямовано працювати. У них, зазвичай, дуже нестійка увага, низька працездатність. Зовні це може виявлятися в діаметрально протилежних станах. Одні діти справляють враження дуже активних, непосидючих, у яких енергія так і вирує. Насправді ж вони просто перезбудженні, їхня активність - це псевдоактивність. Дитина не керує своєю поведінкою: вона, не подумавши, хапається за все і тут-таки кидає, зіткнувшись із першою трудністю, береться до чогось іншого. Справді активна, енергійна дитина, хоч і може бути рвучкою, швидкою, цілеспрямована та послідовно розв'язує поставлене перед собою завдання. Є й інші прояви розладів уваги та цілеспрямованості: на тлі загальної нервової ослабленості переважають галь­мівні процеси, тому дитина буває млявою,малорухливою, нерішучою, боязкою. їй особливо важко почати якусь справу. Часто без втручання дорослих вона залишається бездіяльною. Поодинокими є випадки, коли під час психологічного обстеження у дітей з названими розладами виявляється цілком достатній інтелектуальний розвиток. Але реалізувати свої інтелектуальні можливості такі діти не можуть без індивідуальної допомоги дорослого, який бере на себе функцію організації їхньої діяльності. На уроці ж разом із класом вони зовсім не працюють і майже нічого не засвоюють. Тим часом у шкільному віці навчання, як кажуть психологи, є провідною діяльністю, основною рушійною силою розвитку дитини в цей час. Тому, коли вона не включається в навчання, значно сповільнюється й її інтелектуальний розвиток: загальна обізнаність стає поверховішою, відстає формування мислительних операцій і схематичних знань, закріплюються негативні якості розуму. Такі діти часто ростуть у сім'ях з особливим типом батьківського ставлення до виховання. Вони або дуже опікають дитину, випереджають усі її бажання, вважають за маленьку, або надто "старанно виховують": контролюють кожен крок, прискіпливо вимогливі, схильні до тиску, мало зважають на реальні можливості дитини.

Найчисленнішу групу дітей із затримкою психічного розвитку становлять такі, що на­самперед привертають увагу відставанням від своїх ровесників в інтелектуальному розвитку. У них значна обмеженість знань та уявлень про навколишній світ, несформованість мислительних операцій, яка виявляється не тільки в словесно-логічному мисленні, й у сприйманні конкретних якостей предметів, у розвитку мовлення: дуже збідненому словнику, недорозвиненому, аграматичному висловлюванні. У процесі розв'язання діагностичних завдань вони мають чималі труднощі через обмеженість досвіду, несформованість навичок інтелектуально працювати, недорозвиненість мовлення, яке, як відомо, дає змогу усвідомити свої дії та керувати ними. Проте в межах доступного матеріалу ці діти здатні скористатися допомогою; вони дуже чутливі до позитивної стимуляції, під впливом якої стають уважнішими і продуктивнішими. Тому про таких дітей ми говоримо, що в умовах індивідуальної роботи вони виявляють достатню научуваність, тобто здатність засвоювати знання і свідомо ними керуватися. Але вони зовсім не готові до навчання в умовах масової школи і випадають з навчального процесу. Саме тому їм необхідна тривала й систематична корекція у спеціально організованих умовах навчання, які  б  враховували їхні  індивідуальні можливості в темпі засвоєння знань та просування в розвитку. Такими особливостями характеризується значна частина учнів сьогоднішніх шкіл та класів інтенсивної педагогічної корекції. Багато хто з них упродовж початкового навчання у спеціальній школі досягає такого рівня загального розвитку та засвоєння знань, що далі може продовжувати навчання в масовій школі. Вивчення історії розвитку та умов виховання цих дітей у переважній більшості випадків дає підстави говорити про ранню і тривалу психічну депривацію, зумовлену соціально-психологічними факторами, та загальну ослабленість здоров'я.

Найважче піддаються корекції діти, проблеми інтелектуального розвитку яких зумовлені насамперед зниженою научуваністю. Вона виявляється в особливій негнучкості, інертності ми­слення, внаслідок чого дитині важко буває змінити непродуктивний підхід до розв'язання завдання на продуктивніший, скориставшись додатковими знаннями: підказкою, поясненням. Особливо виразно це помітно під час класифікації об'єктів, для якої потрібно виділити суттєве, абстрагуватися від другорядного .узагальнити. Ще важчим завданням є зміна підстави для класифікації, тобто знаходження іншої спільної ознаки. На відміну від описаних вище дітей з достатньо збереженою научуваністю, представники цієї групи мають труднощі і в оперуванні наявним у них досвідом. Педагоги звичайно скаржаться на великі труднощі у засвоєнні програмного матеріалу такими учнями навіть в умовах спеціальної школи. В основі зниженої научуваності таких дітей лежать такі негативні характеристики функціонування центральної нервової системи, які зумовлені хворобою, спадковими вадами. За змістом ці розлади часто нагадують розумову відсталість, хоч і м'якше виражені. Діти зі зниженою научуваністю, як правило, потребують спеціального навчання не тільки в початковій школі, а й в основній. Досвід показав, що, відчуваючи труднощі в засвоєнні теоретичних знань, вони досить продук­тивні в здобутті практичного досвіду і непогано опановують багато різних професій. Тому перспектива розвитку школи інтенсивної педагогічної корекції, зокрема її основної ланки, пов'язана, на наш погляд, з поглибленням професійно-трудової підготовки учнів.

Окремої уваги заслуговують діти, які мають порушення певних функцій, таких як мовлення, просторове сприймання, зорово-рухова координація. Вони є причиною того, що діти при цілком достатньому інтелектуальному розвитку не можуть опанувати письмо, читання, рахунок. Зрозуміло, що це розладнує всю їхню навчальну діяльність і зрештою затримує подальший розвиток. Названі порушення в поєднанні з іншими факторами затримки психічного розвитку створюють картину особливо значних труднощів у навчанні дітей. Тим часом сьогодні спеціальну корекційну допомогу отримують тільки діти з мовленнєвими вадами. Усі інші, не виявлені в масовій школі, залишаються поза корекцією.

Поліпшення корекційної допомоги дітям із затримкою психічного розвитку потребує системи заходів.

Сьогодні відомо, що такі діти є майже в усіх групах дитячих дошкільних закладів, у кожному класі початкової школи. Проте для точнішого уявлення масштабів відповідної корекційної допомоги цій категорії дітей необхідне здійснення їх моніторингу серед дошкільників та молодших школярів.

Практика широкого впровадження корекційної допомоги дітям із затримкою психічного розвитку потребує системи їх активного виявлення. Вона може бути забезпечена узгодженою співпрацею дошкільної та шкільної психологічної служб з психолого-медико-педагогічними консультаціями, мережа яких нині недостатня, хоча поволі зростає. Потрібне й подальше удосконалення навчальних програм та корекційних технологій, поглиблення їх диференціації відповідно до різних категорій дітей із затримкою психічного розвитку. Особливої уваги заслуговує забезпечення соціально-трудової адаптації та професійної підготовки цих дітей.

Рівень сформованості мови та мовлення в цілому і спілкування зокрема, свідчить про актуальний рівень інтелектуального розвитку (О.О.Леонтьєв, Є.Ф.Соботович, М.Л.Смульсон). Особливого значення мовлення і його види набувають для осіб з вадами слуху.
У зв’язку з цим слід звернути увагу на специфіку мовлення, яка полягає у тому, що його доцільно розглядати як процес спілкування людей за допомогою мови.
Виходячи з даного визначення можна вважати, що процес комунікації в оточуючому суспільстві переважно здійснюється за допомогою словесної форми мовлення. Як правило, у безпосередньому спілкуванні між собою люди користуються усним та писемним мовленням, зокрема діалогічним і монологічним. Особи з вадами слуху в процесі міжособистісної комунікації, окрім цих форм мовлення, використовують і такі специфічні форми мовлення, як дактильне та міміко-жестове. Тобто особи з вадами слуху (глухі, слабочуючі) користуються у повсякденному житті усною, писемною, дактильною та міміко-жестовою формами мовлення. Усі вони розвиваються взаємопов’язано і мають у своїй основі психологічні особливості, відмінності та закономірності розвитку.
Свого часу Л.С.Виготський зазначав, що розвиток мовлення безпосередньо пов’язаний з розвитком мислення, і навпаки – розвиток мислення опосередковується формуванням мовлення.
Словесними формами спілкування є усне та писемне мовлення, на які певною мірою дуже схоже дактильне, що має подібні правила (І.Ф. Гейльман, О.Г.Геранкіна). Дактильна форма мовлення, фактично є письмовою формою, оскільки кожне слово у реченні записується політерно через знаки (дактилеми).
Міміко-жестова форма мовлення не зовсім точно передає такі мовні закономірності як узагальнення, точність, детальність, логіку. За змістом воно є діаметрально протилежним вербальній формі мовлення.
Дослідження показали наявність значної відмінності між тими членами суспільства, які володіють словесною і міміко-жестовою формами мовлення і які володіють лише міміко-жестовою формою мовлення. Зокрема, на це вказувала Г.Л.Зайцева, наголошуючи на існуванні двох форм міміко-жестового мовлення. Першою формою є розмовне жестове мовлення, яким широко користуються особи з вадами слуху, члени нечуючих сімей, перекладачі з сімей нечуючих, які не пройшли спеціальної підготовки. Проведене нами дослідження показало, що вказані вище особи значною мірою оволодівали міміко-жестовою формою мовлення під час безпосереднього спілкування з нечуючими і тому механічно засвоїли як стиль мовлення, так і різні помилки. Друга форма – це калькуюче жестове мовлення. Ним користуються чуючі, які пройшли спеціальне навчання і володіють певним обсягом знань, знають специфіку розвитку осіб з вадами слуху та необхідність поєднання вербальної та міміко-жестової форм мовлення.
Вибір форми мовлення має здійснюватись відповідно до суб’єкта та контексту ситуації. Адекватність такого вибору свідчить про вміння діагностувати зміст мовленнєвого матеріалу. Саме тому вибір є процесом, що пов’язаний з постановкою завдань та способів їх розв’язання і виступає як прояв інтелектуальної діяльності.
Однією з особливостей осіб з вадами слуху є те, що вони користуються у процесі спілкування лише міміко-жестовою формою мовлення, яка за дослідженнями О.І.Дьячкова, С.О.Зикова, Р.М.Боскіс, Т.В.Розанової, Ж.І.Шиф, Б.Д.Корсунської, Н.Г.Морозової та ін. стоїть на значно нижчому щаблі порівняно із словесною мовою. В той час паралельне вживання або володіння міміко-жестовим і вербальним мовленням є єдиним цілим.
Володіння словесним мовленням має виняткове значення для інтелектуального розвитку не лише чуючої дитини, а й тієї, яка має вади слуху. Сурдопсихологічною наукою доведено, що саме через словесну форму мовлення дитина з вадами слуху значно краще оволодіває знаннями, уміннями і навичками необхідними для повсякденного життя.
З точки зору вибору форми спілкування, який визначає рівень інтелектуального розвитку особи, зокрема з вадами слуху, слід визнати, що існує закономірність між впливом певної форми мовлення та рівнем інтелектуального розвитку осіб з вадами слуху. Так, на початковому етапі корекційного навчання вводиться писемна форма мовлення, яка поєднується з усною та дактильною (залежно від мети педагогічного процесу).
Міміко-жестове мовлення пройшло більше ніж сторічний шлях апробації. В той же час доведено, що використання лише даної форми обмежує розвиток дитини з вадами слуху. На даному етапі розвитку сурдопедагогіки і сурдопсихології постає проблема визначення змісту, мети і місця міміко-жестового мовлення у педагогічному процесі і його вплив на інтелект глухої та слабочуючої дитини.
Проведені нами дослідження показали, що вимоги до вибору форми мовлення слід ставити в 3-х аспектах: доцільність форми мовлення з метою психічного розвитку; компенсаторний шлях навчання; міжособистісне спілкування. Якщо для психічного розвитку і корекційної діяльності доцільно обирати вербальне мовлення, то в міжособистісному спілкуванні осіб з вадами слуху міміко-жестове мовлення залишається не лише найуживанішим, але й ефективним. Під час міжособистісних взаємин вибір лише міміко-жестового мовлення свідчить про спрощений зміст спілкування. Міміко-жестове мовлення є усно-ситуативним. Воно не може бути зафіксованим і відтвореним у повторі, не спирається на довготривалу пам’ять, міміко-жестовим мовленням не створені підручники, монографії, статті тощо.
В зв’язку з цим, у разі систематичного вибору і використання міміко-жестового мовлення, як основного, не зберігається досягнутий і набутий рівень інтелектуального розвитку.
З іншого боку, інтелектуальний розвиток впливає як на мовлення в цілому, так і на вибір форми зокрема, оскільки „рівень розвитку мовленнєвих здібностей залежить від пізнавальної активності глухої дитини, інтересу до оточуючого світу, предметам, явищам, діяльності людей”.
Отже, інтелектуальний рівень і вибір глухими або слабочуючими людьми форми спілкування має бути усвідомленим і аргументованим.

Дитячий церебральний параліч (ДЦП)

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ ЛОГОПЕДА В СИСТЕМІ НАДАННЯ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ